У Національному центрі «Український Дім» відбувся книжковий фестиваль «Фундамент: історії про культуру», де було презентовано книгу філософського репортажу «Життя на межі: Україна, культура та війна» літературознавиці Тетяни Огаркової та філософа Володимира Єрмоленка. Ця книга видавництва «Дух і літера» постала як результат осмислення волонтерських поїздок на прифронтові та деокуповані території у 2022-2024 рр..
«Життя на межі» – книга – захоплення своєю країною, її ландшафтами, краєвидами, історією та культурою. Вона є спробою осмислення реальності цієї війни та концептуалізації досвіду війни, його осягнення на рівні філософської рефлексії як спроби пояснення того, що з нами відбувається, що значить бути в ситуації війни, агресії, ситуації зіткнення зі смертю, втрати близьких людей і тотальної руйнації звичного життя.
Це книга – переосмислення багатьох філософських ідей, таких засадничих категорій людського буття, як час, простір, життя, смерть, реальність, історія, культура, які набувають нових конотацій і вимірів з точки зору розгортання нового досвіду війни, досвіду життя на екзистенційній межі та його вплетення в контексти європейської та світової філософії. Осмислюючи досвід війни, у свої міркування Тетяна і Володимир залучають ідеї, концепти таких філософів, як Б. Паскаль, Ш. Монтеск’є, Г. Сковорода, А. Шопенгауер, А. Бергсон, З. Фройд, М. Гайдеґер, Ж.-П. Сартр, Г. Арендт, М. Фуко, Ж. Дерріда, Ф. Фукуяма, та інш., сперечаються з ними, спираються на них.
Книга «Життя на межі» є яскравим прикладом того, що українці не тільки боряться, страждають і є свідками страшних злочинів проти людяності, а й здатні «мислити за темних часів», – це також боротьба за суб’єктність, – осмислювати свою реальність, порівнювати її з історією культури, проводити паралелі поміж ситуацією України і Європи, пояснювати Україну світові. «Щоб зрозуміти Європу, треба зрозуміти Україну».
Це книга – усвідомлення універсальності та важливості досвіду війни і для всіх інших людей, в тому числі й за межами України.
Це книга – свідчення, сповнена історіями людей, в яких лунають голоси тих, кого вже немає, хто мав би ще жити, якби не ця війна. Вони оприявнюють ту безодню ненависті, зла, яке не зупиняється, прагне нас поглинути і знищити. Ці свідчення війни стають зберігачами пам’яті про тих, хто незворотно зник у розломах історії. «Слова потрібні, щоби покликати імена тих, кого вже з нами нема. Ми вигризаємо ці слова з темряви мовчанки та німоти. Ми називаємо реальність по-новому».
«У війні люди помирають не просто так. Вони завжди помирають за когось. Жодна смерть уже не є приватною справою. Вона не лише засмучує – вона забов’язує. Вона є початком, а не лише кінцем. У війні ти розумієш: сьогодні ти не помер через те, що хтось загинув. Хтось захистив твоє життя – життям своїм. І тому кожна смерть – це зв’язок. Кожна смерть нас примножує. Кожна смерть збагачує нас на імена…Ми хочемо, щоб ці імена пустили коріння. Коріння в небеса».
«Реальність війни нагадує нам, що деякі люди можуть знову стати звірами».
Це книга – осмислення природи російського зла, феноменів злочину без покарання і покарання без злочину, безправ’я, насилля і засобів знищення, тиранії, імперіалізму.
Це спроба по-новому помислити засадничі аспекти людського буття – образ дому, повернення, коріння, турботи, довіри, краси, любові. Під впливом досвіду війни вони набувають нових глибинних вимірів.
Це книга – опора, на яку можна спертися у віднаходженні сенсів, важливих для кожного з нас.
«Під час війни кожен стає зв’язківцем. Твоє життя втрачає сенс, якщо воно не пов’язано з життям інших… Сили в тобі з’являються тільки тоді, коли ти не починаєш, а продовжуєш; не завершуєш, а передаєш далі. Коли ти всередині ланцюга. І робиш те, що не ти починав і що не тобі завершувати. Так твій мікрокосм стає макрокосмом. Так ти втрачаєш себе, щоби себе набути».
Це книга – роздуми про українську історію, українську культуру та її долю, Розстріляне відродження, ідентичність і про те, що значить бути українцем, бути вкоріненим у свою землю: «українці чіпляються за реальність. Реальність землі, реальність свого села, реальність своїх садів. Ми ніколи не хотіли звідси йти… Українці вросли у реальність. Вони пустили в неї коріння. Можливо, саме тому їх так складно перемогти».
Це книга – про стійкість і незламність.
І ще це книга про те, що попри все життя перемагає смерть: «там, де є людина і земля, завжди буде сад. Пісень, божественних і людських».
Мабуть, вперше в Україні інтелектуали намагаються через філософський репортаж осмислити ситуацію людського буття в умовах війни. Такі філософські рефлексії потребує не тільки український читач, а й європейський. Зокрема, незабаром у видавництві Gallimard у Парижі вийде переклад «Життя на межі: Україна, культура та війна» французькою.
Текст: Наталія Денисенко