Кафедра філософії КПІ ім. Ігоря Сікорського

11травня 2024 року відбувся захід Центру академічної етики та досконалості в освіті «Етос», Наукові читання «Війна і відповідальність» пам’яті Валерія Павлюка. В заході взяли участь членкині товариства центру, співробітниці кафедри філософії, Тетяна Володимирівна Щириця, Наталія Василівна Денисенко, Наталія Василівна Анацька, Марина Іванівна Сторожик та Зося Вадимівна Кайс.

Доповідь Тетяни Щириці (тезово)

Культурно-філософські роздуми про російсько-українську війну
Окреслено спробу філософів описати агресію російського народу, використовуючи думку Фридриха Ніцше про ресентимент. Йдеться про відкладену реактивну відповідь людини на кривду та несправедливість.
В українському дискурсі війни часто йдеться про персональну відповідальність В. Путіна та його команди: зміниться влада ― зміниться суспільство. Проте усвідомлення ресентименту “глибинного народу”, який має культурні, історичні, релігійні, ментальні тощо корені, призводить до висновку про наївність такої думки. Після Перемоги нам доведеться формувати інший тип відносин з РФ. Як подолати ресентимент і гібрис (гіпертрофоване самолюбство, пиха), які у сучасному російському дискурсі війни постають засобом виправдання імперіалістичної експансії і прагнення світового панування? Певні відповіді на такі запитання можна знайти у виступі Анатолія Єрмоленка на круглому столі “Насильство як явище сучасного світу: соціальні та культурно-історичні виміри” (Філософська думка, 2019, №2).
Ще одним міркуванням про війну є аналіз ціннісно-нормативних смислів і панівних наративів пересічних росіян як симулякрів загальнолюдських цінностей. Йдеться про інтерпретацію добра, прав людини, сенсу життя, християнської моралі. Так, добром для них є вбивство українця, правами людини є бунт на колінах, сенс життя ― у смерті, а християнство постає на захисті держави й освячує нелегітимного президента. Гасло “можем повторить” як симулякр боротьби за мир ― це заклик до агресії, насильства, вбивств, ґвалтувань, тортур, знущань.
В українському ж суспільстві поширення набуває гасло “ніколи знову” як намагання відмовитися від війни як способу розв’язання спірних питань.

Щириця Тетяна ― кандидат філософських наук, доцент
Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського”
членкиня Наглядової Ради Центру “Етос”

Доповідь Наталії Денисенко (тезово)

Небезпека рутинізації сприйняття війни
Рутинізація війни своїм узвичаєним плином поглиблюється з часом продовження і тривалості війни та починає поставати тим тлом, на фоні якого розгортаються особисті життєві ситуації людей.
Поставлено проблему небезпеки рутинізації сприйняття війни, спираючись на напрями сучасного філософського дискурсу, а саме конструктивізм і соціальну феноменологію. Указану проблему розглянуто крізь призму феномену габітуалізації (узвичаєння), провідна характеристика якої ― самозрозумілість, що і надає можливість виявити специфіку процесу рутинізації. Запропоновано подивитися на ситуацію війни як проблематичного і безсумнівно даного, як прояву загальної тенденції повсякденного життя щодо перевизначення проблемної ситуації та перетворення незвичного, незрозумілого у зрозуміле, узвичаєне і в такий спосіб навчитися в цьому жити.
У вказаному аспекті зазначено позитивні вияви рутинізації війни, які пов’язані з процесами адаптації до нових надзвичайних ситуацій, нових досвідів, що були проблематичними, незрозумілими, через що потребували нового тлумачення та віднаходження нових способів дії людини, людей.
У вказаному вимірі виявлено такі небезпеки рутинізації сприйняття війни:

1. Сама ситуація бойових дій і насилля, з яким стикаються і військові, і цивільні, втрати і жертви, руйнування цивільної та критичної інфраструктури, обстріли мирних міст тощо починають сприйматися в термінах узвичаєності та неуникних наслідків ведення війни, як самозрозумілий фон звичайного життя, майже рядова складова новин. Саме через узвичаєність притлумлюється гострота сприйняття цих жахливих подій.
2. Небезпека психологічної втоми від війни, в середині України і за межами країни.
3. Війна як фактор, що сприяє рутинізації насильства у термінах “банальності зла” (Х. Арендт). “Банальність зла” приховується в нездатності критично мислити і вказує на ситуацію, коли звичайні люди самі чинять і підтримують насильство, сприймаючи за норму встановлений порядок і сумлінно виконуючи, на їх думку, чинні закони і накази, сприяють узвичаєнню та рутинізації насильства.

Розглянуто можливі варіанти і способи протидії вказаним небезпекам, а також залучені до розгляду ціннісні виміри війни. Акцентовано на питанні відповідальності інтелектуалів у контексті російсько-української війни.

Денисенко Наталія ― викладач
Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського”