24 лютого, відбулася лекція на тему: “Інтеграція внутрішньопереміщених осіб в приймаючу громаду СССМ кластер від ООН – інновація в українському суспільстві та довгострокове рішення (на прикладі громадських проєктів у Рівненській області)”, яку відвідали студенти спеціальності 231 Соціальна робота.
Лектор – Анастасія Гребеневич – соціальний працівник по роботі з громадами та МКП (Community Outreach Worker), Благодійна організація «Благодійний фонд “Рокада”», Виконавчий партнер Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, поділилися своїм практичним досвідом підготовки та впровадження соціальних проектів.
Зокрема, під час зустрічі Анастасія розповіла про успішні практики реалізації соціальних проектів, особливості співпраці між організаціями-донорами та бенефіціарами, специфіку роботи над аплікаційної формою (заявою) проекту, а також звернула увагу на типові помилки при написанні проектів.
На думку лектора, секрет успіху у роботі над проектами можна описати так: “ПРАВИЛЬНА людина, яка звернулася до ПРАВИЛЬНОГО донора за ПРАВИЛЬНОЮ сумою в ПРАВИЛЬНИЙ час в ПРАВИЛЬНИЙ спосіб із ПРАВИЛЬНИМ запитом!”
Такий формат взаємодії є цінним й важливим для студентів, адже реалізує основний принцип навчання – зв’язок теорії з практикою!
Для мене філософські курси в аспірантів КПІ – це завжди відкриття. Протягом 15 років – у заняттях з практичної риторики, наразі – у розмислах про філософію науки. Відкриваються справжні скарби талантів й оригінальних думок у слухачів. За моїми спостереженнями, коли технічний розум поєднується з гуманітарним інтересом – виходить така «горюча суміш» креативу, що її вплив залишається у пам’яті надовго.
Чимале враження отримую від нинішнього семестру, який триває онлайн, в умовах воєнного стану, в атмосфері пролонгованого стресу і виключної турботи. Помічаю не тільки я, а й мої колеги, що наразі у нашому спілкуванні з PhD і студентами виявляється якась особлива щирість і душевність, відвертий обмін ідеями та життєвими історіями, яскраво прориваються назовні споконвічна воля людини до пізнання світу і бажання самовдосконалення. Здається, у ці трагічні й водночас величні часи з багатьох людей наче злітає пил фальші й формальностей, стає усе ясніше, хто чого вартий.
А наші аспіранти варті уваги і поваги. Можна було б багато розповідати про те, що періодично лекційний формат перетворюється в інтерактив і навіть у суперечки з суто філософських проблем та «вічних» питань. Але найбільше мене вразило прохання одного з аспірантів, Владислава Гончарука, вибачити його за пропуски занять з причини роботи для ЗСУ і коротка розповідь про цю діяльність. Безперечно, це заслуговує більш розлогого оповідання, що й зрештою представлено у жанрі інтерв’ю.
Отже знайомтеся – Владислав Гончарук, 25 років, аспірант спеціальності «Атомна енергетика» Інституту атомної та теплоенергетики КПІ. Наразі дистанційно вчиться і паралельно працює у штаті однієї з атомних станцій України. У вільний від основної роботи час переважно наодинці, а інколи з парою друзів, виробляє унікальні деталі для військових машин і зброї ЗСУ, вкрай необхідні на фронті.
М.П. Владиславе, як Ви опинилися на атомній станції? Це був свідомий вибір роботи?
В.Г. Так.Мене давно захоплювала сфера атомної енергетики, і я радий що працюю саме тут, хоча потрапити сюди було нелегко. Я пройшов суворий відбір, низку співбесід, перевірки СБУ і чекав півроку, поки отримаю згоду на працевлаштування. Проте я займаюся справами не зовсім за обраною спеціальністю навчання. Аспірантура для мене – це глобальний шлях подальших наукових розвідок та інтелектуального зростання, а на станції я – електрослюсар 4 розряду і дуже задоволений тим, що роблю. Адже з дитинства мріяв щось майструвати власними руками і бачити наочно результат. Пам’ятаю, з якою наснагою ще школярем читав журнал «Юний кібернетик». А коли в магістратурі захопився електронікою та фізикою – зрозумів, що усе недарма: треба йти за власним покликом.
М.П. Після Чорнобиля багато спеціалістів стороняться АЕС. Тим більш зараз, коли, як ми знаємо, біля локації саме вашої станції були загрозливі «прильоти», Ви не боїтеся ризиків? І, до речі, чому так відкрито називаєте своє прізвище, місце роботи?
Навчання за спеціальністю та практичний досвід мене переконали: АЕС – потужна захищена махина. Щогодини перевіряємо рівень радіації, і він дуже низький. Будівля загалом може витримати землетрус до 7 балів. Увесь колектив працює максимально узгоджено, відповідально. Я не ховаюся та не боюся, бо знаю: якщо, не дай Боже, сюди прийдуть рашисти – мені все одно не жити. Я – з такої сім’ї, де завжди на першому місті була совість і готовність жертовно боротися за справедливість та свободу.
М.П. Розкажіть, будь ласка, трохи про батьківську родину.
Мені дуже пощастило. Наша сім’я щира і дружна: батько, мати, сестра і брат. Вважаємо себе справжніми українцями з покоління у покоління. Тато зараз служить в ЗСУ. Матір займається господарством. Раніше дня не проходило без теплих бесід за загальним столом, читання книг, обговорення новин, проблем в житті кожного. Ще до війни ми багато що пережили. Зокрема, у сестри була страшна хвороба, яку вдалося подолати. Батьки – віруючі люди і вважають, що відмолили доньку у смерті. Ми усі дуже цінуємо один одного… Я особисто атеїст, але Біблію інколи читаю і вважаю, що викладені там сакральні настанови життя – це універсальний моральний кодекс.
М.П. Повернемося до вашої особистої допомоги армії. Як Ви створили окремий цех з назвою «Паяло»?
Усе почалося з того, що я зрозумів: наші військові мають шалений дефіцит в деяких невеликих, але дуже актуальних речах, зокрема, в акумуляторах, рower вank, планшетах. Щоб їх зробити, я позбирав у друзів та знайомих, а через соціальні мережі – у небайдужих людей – старі комп’ютери, фрагменти електронних сигарет та з їхніх частин почав виготовляти важливі деталі. У ході роботи треба паяти дуже багато дрібних деталей, то ж цех й отримав відповідну назву. Спочатку усе робилося в маленькій однокімнатній квартирці, де ми мешкаємо із моєю нареченою. Потім я півроку оббивав пороги місцевого начальства, аби виділили приміщення, і зрештою домігся цього. Тепер в мене своя лабораторія і цех. Інколи вчу бажаючих аналогічній діяльності, але переважно працюю сам. Щодня виготовляю більше двохсот деталей для систем комунікації та задля допоміжних систем зброї.
Вам допомагає хтось фінансово – місцева влада, держава?
Я починав усе робити за власний кошт. Багато років купував досить коштовні інструменти, які зрештою вигідно продав, мав відкладені гроші на квартиру. Але прийшла війна, і я свої фінансові запаси використав для головного: зробити вклад у майбутню Перемогу. Кошти пішли на вироблення перших 100 систем скидання для безпілотників та 7-8 позицій інших речей. Окрім цього протягом воєнного року я розповідав про свою роботу у соціальних мережах, і досить велика кількість людей почала донатити на загальну справу. Що таке гроші? …Це – просто засіб, інструмент для інших завдань. Коли побачив Бучу, Ірпінь, коли подивився в очі тих, хто ризикує життям на передовій – я вирішив по максимуму допомагати, чим можу. Кажуть, у біженців формується т.зв. «комплекс того, хто вижив», але і в мене він є, хоча я живу в Україні, але – не на передовій, не там, де справжні герої, які ризикують життям, ризикують здоров’ям, ховають побратимів, гинуть.
Усі ми знаємо також, що дуже багато для армії роблять волонтери. Проте зазначу, що певна частина волонтерів «здувається» від перевантаження. Це відбувається на моїх очах: завзято пакують гуманітарку, возять у потрібні напрямки, але через місяць-два втомлюються. Адже не усі були готові до того, що війна так затягнеться. Я працюю стаціонарно і постійно, і мене не зламати. Радий, що вдалося зробити процес допомоги неперервним. І додам, що й багато волонтерів залишаються незламними, як і наші воїни.
М.П. Скажіть, а кого Ви там періодично кличете Платон-Платон? Чи-то курс філософії пригадуєте?
Платон – це наш пес, бульдог. Справжнє його ім’я Даніель Дефо, а кличка – Платон. Досить інтелектуальна хазяйка в нього була колись. Але в певний час вирішила собаку втопити чи приспати. Заважала вона їй, набридла. Випадково дізнавшись про це, я забрав Платона, і тепер він – повноправний член нашої родини, хоча за розміром така собі домашня свинка. Важить більше 10 кг. Але до війни ставав чемпіоном на собачих змаганнях, має дуже шляхетне походження, зафіксоване у спеціальному паспорті. Любимо його, а він – нас.
М.П. Владиславе, що Ви побажаєте КПІ-шникам на фінал нашої бесіди?
О, тут як раз треба пофілософствувати. По-перше, я думаю, треба щось робити краще за інших і намагатися вчитися в інших людей якимось корисним речам. Знову повертаючись у дитинство, я пригадую, як намагався зрозуміти, у чому секрет мого однокласника, який вчився тільки на «5». Я б, може, також хотів бути взірцевим учнем, але не виходило, може, тому, що викладався тільки на тих предметах, які були найбільш цікаві. Але дуже поважав відмінника за його універсальність. І я помітив, що цей хлопець завжди був максимально охайним, з чистими нігтями рук, що у підлітків траплялося не часто. Зізнаюся, з тієї пори в мне завжди – чисті нігті та порядок в іміджі.
Щодо нашого університету, який я щиро люблю і поважаю, хочу пригадати Кодекс Честі КПІ. Зізнаюся, колись у роки студентства я з друзями навіть трохи глузував з цього документу. Яка може бути честь, коли ми, наприклад, живемо у гуртожитках разом з тарганами, а взимку клацаємо зубами від холоду в аудиторіях? Проте зараз я маю абсолютно іншу думку і щодо цього документу, і щодо самої ідеї Честі. Це – найголовніше у будь-яких умовах життя. Честь – це чесність залишатися людиною. Бути охайним не тільки зовнішньо, а й душевно. Мати власну гідність та вміти відстоювати її. Мати совість. Інакше, якщо розсиплешся морально – потрапиш у психологічну пастку. А там – боягузтво, зрада, падіння духу. Тож бажаю кожному мати в собі кодекс честі і слідувати йому.
Розмову вела
Марина Препотенська, д. філос.н., професор кафедри філософії,
Минув один з найдраматичніших років в історії нашого народу. Війна корінним чином змінила життя людей в країні й роботу нашого Університету.
Для київських політехніків це рік напруженої праці в умовах воєнного стану, рік важких людських втрат, рік консолідації та гуртування навколо всебічної допомоги ЗСУ. Нині у лавах захисників Вітчизни понад двісті київських політехніків, двадцять два з яких протягом цього року віддали своє життя за свободу і незалежність України.
Вже на другий день війни, 25 лютого 2022 року, в КПІ було створено Оперативний та Гуманітарний штаби. Вони підтримували життєдіяльність, безпеку та функціювання Університету. Важливу роль відіграли «Фонд підтримки КПІ» та Благодійний фонд підтримки Збройних Сил України «Київський політехнік». За рахунок цих фондів здійснювалася всебічна допомога ЗСУ і вирішувалися головні питання життєдіяльності Університету.
Після закінчення гарячої фази подій у місті Києві в КПІ з 22 березня було відновлено діяльність Університету за усіма напрямами. У встановлені терміни й у повному обсязі успішно проведено атестацію і випуск здобувачів вищої освіти за ступенями бакалавр (3811 осіб) і магістр (1300 осіб).
У результаті вступної компанії 2022 року Університет став найбільшим виконавцем державного замовлення серед усіх закладів вищої освіти України. Його склад поповнився більш ніж вісьма тисячами здобувачів вищої освіти усіх рівнів, тобто на загал були досягнуті показники 2021 року.
Розвиток науки та інновацій у КПІ було спрямовано на вирішення актуальних запитів оборонно-промислового комплексу країни та на започаткування повоєнної програми інноваційної трансформації України. Зокрема, в рамках космічної програми Університету 3 січня 2023 року було виведено в космос апарат PolyITAN-НР-30. Завершується створення наносупутників PolyITAN-3-PUT і PolyITAN-12U.
Маємо пишатися нашими студентами, які вірять в Україну і стали на її захист. Якраз такі студенти з перших днів війни самоорганізувалася в територіальну оборону КПІ. Вони будували барикади на території університету і Солом’янського району, чергували на блокпостах як у своєму районі, так і в інших небезпечних куточках Києва. Після закінчення гарячої фази подій в Києві ці студенти добровільно продовжили виконувати багато інших важливих університетських справ.
В цілому, в умовах воєнного стану, Університет продовжував стабільно працювати за усіма напрямами своєї діяльності. Він в повному обсязі виконав державне замовлення на підготовку кадрів, здійснив широкий комплекс заходів, спрямованих на підтримку ЗСУ, вирішив усі покладені на нього завдання. Київські політехніки вірять в Перемогу України й роблять усе можливе для її наближення.
Слава Україні, слава її Збройним Силам!
Ректор КПІ ім. Ігоря Сікорського Михайло Згуровський
15 лютого доцентка кафедри філософії Юлія Стребкова, яка входить до складу робочої групи з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері освіти, взяла участь у першому засіданні 2023 року. Група є дорадчим органом, який покликаний надавати Міністерству освіти і науки України експертно-аналітичну підтримку, здійснювати організаційно-методичне та аналітичне забезпечення розробки та впровадження питань гендерної рівності у сфері освіти.
Перший заступник Міністра освіти і науки України Андрій Вітренко, що є головою цієї групи, наголосив, що «Гендерна рівність є фундаментальним правом та необхідною умовою досягнення цілей зростання, соціальної єдності та демократії.»
Під час зустрічі обговорили зроблені кроки щодо виконання плану заходів з реалізації зобов’язань, узятих країною у межах міжнародної ініціативи «Партнерство Біарріц» з утвердження гендерної рівності. А також щодо впровадження Стратегії гендерної рівності в сфері освіти до 2030 року.
24 лютого о 14.15 у рамках вивчення навчальної дисципліни “Міжнародні та національні практики впровадження соціальних проектів” для студентів 4 курсу бакалаврату спеціальності 231 Соціальна робота відбудеться відкрита лекція на тему: “ІНТЕГРАЦІЯ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ В ПРИЙМАЮЧУ ГРОМАДУ СССМ КЛАСТЕР ВІД ООН – ІННОВАЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ ТА ДОВГОСТРОКОВЕ РІШЕННЯ(на прикладі громадських проєктів у Рівненській області)”.
Лектор – Анастасія Гребеневич, соціальний працівник по роботі з громадами та МКП (Community Outreach Worker), Благодійна організація «Благодійний фонд “Рокада”», Виконавчий партнер Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців.
Щоб зареєструватися на лекцію, напишіть лист “Реєстрація на лекцію” із зазначенням Вашого ПІБ на електронну пошту: bokovets.olga@lll.kpi.ua
🔸 Подвиг українців під час Революції Гідності на Майдані Незалежності 2014 року назавжди увійшов в історію нашої країни та в серця людей. Уже тоді свідома нація не могла більше терпіти політичний режим, тому постала проти знущання, гніту та заявила про своє чітко визначене бажання рухатися до кращого життя європейського рівня та цінностей.
🔸 Саме 20 лютого 2014 року загинуло найбільше активістів Майдану і вже за рік було оприлюднено Указ Президента “Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні“. Наразі кращі сини та доньки продовжують боротьбу євромайданівців, проте вже на сході нашої держави. Наші КПІшники завжди долучаються до найважливіших процесів та змін у країні: брали участь у Помаранчевій революції 2004 року, були на Майдані 2014 і зараз захищають наш спокій. Вони не просто боронять кордони, а віддають життя, щоб ми з вами мали право на існування та розвивали й відроджували Україну й надалі попри війну!
🔸 17 лютого 2021 року Верховна Рада визнала Революцію Гідності одним із ключових моментів українського державотворення та виразником національної ідеї свободи. Об’єднання українців 2014 року дало змогу відстояти свої права, свободи й цінності. А єднання від 24 лютого 2022 року продемонструвало всій світовій спільноті, що ми стоятимемо за свою Батьківщину до кінця, якби важко не було!
Кожна країна має свої символи, що підкреслюють її державність та характерно виокремлюють з поміж інших. Україна, власне, теж не виключення. Блакитно-жовтий двоколор, українська мова та тризуб, що несе в собі головну рису та дух нації – В О Л Ю, за минулий рік стали символами світу, який бореться за свободу.
Цього дня, 19 лютого 1992 року, є важливою частиною нашого національного ідентифікаційного кодексу, адже саме тоді було затверджено малий державний герб. Це своєрідний символ історії, культури та національної гордості.
Цікавий факт: український тризуб – герб єдиної держави, який є у Ватикані. У Соборі Святого Петра (наймасштабніша споруда Ватикану), на вівтарі святого Еразма знаходяться мозаїчні зображення святих Володимира та Ольги і саме на іконі святого Володимира зображено символ української нації – герб, у вигляді золотого тризуба на синьому тлі.
Вітаємо всіх КПІшників з цим днем! Нехай наші символи завжди надихають нас на великі звершення та допомагають зберігати нашу ідентичність та культуру. У незламності є символ!
