🔸 Ми чуємо акустичну гітару в залі консерваторії, стадіоні, клубі та кафе, на вечірці та рок концерті, серед друзів та навіть просто на вулиці. Ми думаємо, що знаємо про неї все, проте чи зможемо ми відрізнити класичну гітару від гітари в стилі вестерн? Зіграти на гітарі незвичайного розміру та діапазону, або взагалі на гітарі без ладів? А на гітарі, яка навіть за зовнішнім виглядом на гітару не схожа?
🗣 Разом з викладачем кафедри філософії Вадимом Пенюком ми поговоримо про деякі не зовсім звичайні акустичні гітари, зможемо їх побачити, послухати та за можливості навіть трішки пограти.
Щиро вітаємо Вас з Міжнародним жіночим днем! Бажаємо тепла й любові в серцях, спокою в душі, миру у Ваших оселях, добра і щастя Вам і Вашим рідним!
Цього дня 1857 року працівниці фабрик і підприємств Нью-Йорку вперше масово постали за свої права. Вони виступили за право голосу, проти важких умов праці й використання праці своїх неповнолітніх дітей.
Завдяки тим жінкам і роботі, яку вони розпочали, сучасні жінки — науковиці, студентки, аспірантки, викладачки, військові, волонтерки, активістки — гідні їхні послідовниці. Вони поряд з чоловіками захищають Батьківщину, підкоряють небо, досягають вершин в науці, але найголовніше — вони дають життя і виховують нові покоління.
На долю нинішніх українок випало важке випробування — захист своєї країни, своєї родини, досягнення миру. В них усе ще є і інші проблеми: розрив у зарплатах чоловіків і жінок, у деяких родинах нерівний розподіл домашніх обовʼязків і догляду за дитиною, сексизм і гендерна упередженість.
Та нині українки доводять, що вони понад усе цінують свободу, готові змінювати свою країну та весь світ на краще. Гідні жити у державі, в якій пануватимуть рівність, повага, свобода і демократія.
Безмежна вдячність Вам за це, дорогі жінки! Щастя Вам, успіхів завжди і в усьому! З Днем весни, будьте здорові, щасливі та кохані й нехай виправдаються всі Ваші надії!
Ректор КПІ ім. Ігоря Сікорського Михайло Згуровський
9 березня 2023 р. о 8:30 Марина Борисівна Столяр прочитає лекцію на тему: “Феномен сміху та сміхова культура: філософсько-культурологічний дискурс“.
Марина Борисівна Столяр, д.філос.н., професор, завідувачка кафедри філософії та культурології Національного університету “Чернігівський колегіум” імені Т. Г. Шевченка
Під звуки повітряної тривоги на Майдані Незалежності прощалися з українськими розвідниками.
Панахида за загиблими Тарасом «Тарасієм» Карпюком,Максимом «Непийпивом» Михайловим, Юрієм «Святошею» Горовцем і Богданом «Аполлоном» Ляговим проходила в Михайлівському соборі.
Бійці загинули на кордоні Брянської області росії у різдвяну ніч, 25 грудня 2022 року. Вони виконували найскладніші завдання на ворожій території.
Тарас Карпюк, випускник факультету соціології і права. Усе свідоме життя присвятив боротьбі за Свободу, Незалежність і Соборність України. Він був учасником Помаранчевої революції, Революції Гідності, тяжкопоранений 18.02.2014. У складі добровольчого батальйону Азов визволяв Маріуполь. У бою під Іловайськом тяжкопоранений. З 24 лютого 2022 р. у складі добровольчого батальйону “Братство” був учасником боїв за визволення Київщини, Харківщини, Миколаївщини. Тарас разом з побратимами повернувся додому на щиті у боротьбі за незалежність України.
На сьогодні, в час, коли український народ бореться за свою національну ідентичність та виживання української нації загалом, дуже важливо якнайбільше поширювати та утверджувати українську національну спадщину, правдиву історію України в інших державах та створювати містки співпраці, налагоджувати контакти у різних сферах (в науковій та культуротворчій зокрема).
Національний Каподистрійський університет м.Афіни (центральний)
Терещенко Оксана Вікторівна, членкиня НСПУ, НСЖУ, АПУ; аспірантка 4 курсу кафедри філософії КПІ ім.І.Сікорського, (науковий керівник д.філос.н.,професор Препотенська М.П.), стипендіантка Кабінету міністрів України, активно досліджує міграційні процеси в Україні та Греції, налагоджує наукові та культурні містки між Україною та Грецією, зокрема між КПІ ім.І.Сікорського, кафедра філософії – завідуючий кафедри к.ф.н., доцент Богачев Р.М. – та національним Каподистрійським університетом м.Афіни, кафедрою філософії – завідуючий кафедрою, професор Йоргос Стиріс. Наразі – завершальний етап підписання договору про співпрацю між цими двома університетами.
презентація 1 антології у НСПУ
Терещенко Оксана розвиває міжнародну співпрацю і у культуротворчій сфері – проклала творчий місток між Національною спілкою письменників України та Всегрецькою спілкою письменників, перекладає з- та на- грецьку мову, проводить презентації перекладених нею книжок (наразі вийшло вже дві «Антології сучасної грецької поезії», перекладені з грецької українською; оповідки М.Воробей «Загадкова, містична Греція» з української грецькою; роман-двотомник про історію України М.Хомича «Таємниця гробниці» – грецькою; роман В.Даниленка «Капелюх Сікорського» – грецькою, 2 романи та 2 збірки поезій грецьких письменників українською). Зокрема, були проведені презентації в Україні та Греції. Перша антологія була презентована в Україні у Національній спілці письменників України та у Греції в посольстві України у Греції (приміщення для презентації люб’язно надав Посол України в Греції пан Сергій Шутенко). Наразі йде організація презентації другої «Антології сучасної грецької поезії» у великій залі Всегрецької спілки письменників у Афінах. Поезія антологій сучасних греків наповнена філософським змістом, як і твори їхніх давніх пращурів, що не поступаються глибині та сенсу написаних текстів. Також готується до видання «Антологія українських класиків» грецькою. Перекладені книжки номінувалися на українські та міжнародні премії.
Оксана Терещенко проводить та бере участь в культурних міжнародних заходах для апробації своєї дисертації. Її тема про міграцію виявилася дуже актуальною на сьогодні. Проводиться грандіозна робота по наведенню міжнародних зв’язків між Україною та Грецією, нею залучено до участі у міжнародних наукових конференціях еллінісів-науковців, які брали у заходах кафедри філософії при КПІ ім.І.Сікорського, зокрема Йоргоса Папаса – аташе при посольстві Греції в Україні, перекладала їхні наукові тези з грецької українською. Оксана Терещенко перекладає в прямих ефірах на конференціях та різноманітних інших заходах, постійно ведуться польові дослідження, проводяться інтерв’ю, переклади грецьких та українських письменників і науковців. Наразі Оксана допомагає тимчасово переміщеним особам з України адаптуватися у Греції, організовує гуманітарну допомогу для України, представляє Україну у Греції на місцевих та міжнародних письменницьких і наукових заходах.
презентація 1 антології у посольстві України у Греції, Афінипрезентація 1 антології у посольстві України у Греції, Афінипрезентація 1 антології у НСПУпрезентація історично-філософського роману М.Хомича “Таємниця гробниці” у м.Афінипрезентація історично-філософського роману М.Хомича “Таємниця гробниці” у м.Афіниодна з презентацій у Всегрецькій спілці письменників. Афіни
Професорка кафедри Марина Препотенська, маючи змогу вивчати за кордоном досвід роботи різноманітних соціальних служб та творчих об’єднань, проводить культурно-освітню діяльність.
У Парижі, Кракові та в Ольденбурзі відбулася низка виступів М. Препотенської із інтерактивними бесідами щодо подій в Україні, духовного й інтелектуального виживання в сучасних умовах війни і біженства. Представники українських діаспор, біженці, іноземні друзі мали змогу прослухати антивоєнну програму з її есе, поезій та авторських пісень не тільки як співробітника нашої кафедри, а й як членкині НСПУ та НСЖУ, лауреатки багатьох міжнародних літературних та вітчизняних премій.
Презентація нового видання книги «еКОЛОгія душі», що здобула премію «Золота гілка каштану», перед українськими та іноземними друзями стала приводом філософських міркувань.
Зокрема, у соборі св. Володимира в Парижі відбулася бесіда щодо ідей логотерапії В. Франкла, щодо феномену лімінальності в наш час, йшлося про традиції філософського праксису в Україні і Франції як-то кафе-філо, філософське консультування, філософська діалогіка тощо.
Нести дослідницьке натхнення, культуру і творчість нашої країни – безперечно важлива місія тих мільйонів українців, які стали своєрідними амбасадорами своєї держави в Європі.
24 лютого, відбулася лекція на тему: “Інтеграція внутрішньопереміщених осіб в приймаючу громаду СССМ кластер від ООН – інновація в українському суспільстві та довгострокове рішення (на прикладі громадських проєктів у Рівненській області)”, яку відвідали студенти спеціальності 231 Соціальна робота.
Лектор – Анастасія Гребеневич – соціальний працівник по роботі з громадами та МКП (Community Outreach Worker), Благодійна організація «Благодійний фонд “Рокада”», Виконавчий партнер Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, поділилися своїм практичним досвідом підготовки та впровадження соціальних проектів.
Зокрема, під час зустрічі Анастасія розповіла про успішні практики реалізації соціальних проектів, особливості співпраці між організаціями-донорами та бенефіціарами, специфіку роботи над аплікаційної формою (заявою) проекту, а також звернула увагу на типові помилки при написанні проектів.
На думку лектора, секрет успіху у роботі над проектами можна описати так: “ПРАВИЛЬНА людина, яка звернулася до ПРАВИЛЬНОГО донора за ПРАВИЛЬНОЮ сумою в ПРАВИЛЬНИЙ час в ПРАВИЛЬНИЙ спосіб із ПРАВИЛЬНИМ запитом!”
Такий формат взаємодії є цінним й важливим для студентів, адже реалізує основний принцип навчання – зв’язок теорії з практикою!
Для мене філософські курси в аспірантів КПІ – це завжди відкриття. Протягом 15 років – у заняттях з практичної риторики, наразі – у розмислах про філософію науки. Відкриваються справжні скарби талантів й оригінальних думок у слухачів. За моїми спостереженнями, коли технічний розум поєднується з гуманітарним інтересом – виходить така «горюча суміш» креативу, що її вплив залишається у пам’яті надовго.
Чимале враження отримую від нинішнього семестру, який триває онлайн, в умовах воєнного стану, в атмосфері пролонгованого стресу і виключної турботи. Помічаю не тільки я, а й мої колеги, що наразі у нашому спілкуванні з PhD і студентами виявляється якась особлива щирість і душевність, відвертий обмін ідеями та життєвими історіями, яскраво прориваються назовні споконвічна воля людини до пізнання світу і бажання самовдосконалення. Здається, у ці трагічні й водночас величні часи з багатьох людей наче злітає пил фальші й формальностей, стає усе ясніше, хто чого вартий.
А наші аспіранти варті уваги і поваги. Можна було б багато розповідати про те, що періодично лекційний формат перетворюється в інтерактив і навіть у суперечки з суто філософських проблем та «вічних» питань. Але найбільше мене вразило прохання одного з аспірантів, Владислава Гончарука, вибачити його за пропуски занять з причини роботи для ЗСУ і коротка розповідь про цю діяльність. Безперечно, це заслуговує більш розлогого оповідання, що й зрештою представлено у жанрі інтерв’ю.
Отже знайомтеся – Владислав Гончарук, 25 років, аспірант спеціальності «Атомна енергетика» Інституту атомної та теплоенергетики КПІ. Наразі дистанційно вчиться і паралельно працює у штаті однієї з атомних станцій України. У вільний від основної роботи час переважно наодинці, а інколи з парою друзів, виробляє унікальні деталі для військових машин і зброї ЗСУ, вкрай необхідні на фронті.
М.П. Владиславе, як Ви опинилися на атомній станції? Це був свідомий вибір роботи?
В.Г. Так.Мене давно захоплювала сфера атомної енергетики, і я радий що працюю саме тут, хоча потрапити сюди було нелегко. Я пройшов суворий відбір, низку співбесід, перевірки СБУ і чекав півроку, поки отримаю згоду на працевлаштування. Проте я займаюся справами не зовсім за обраною спеціальністю навчання. Аспірантура для мене – це глобальний шлях подальших наукових розвідок та інтелектуального зростання, а на станції я – електрослюсар 4 розряду і дуже задоволений тим, що роблю. Адже з дитинства мріяв щось майструвати власними руками і бачити наочно результат. Пам’ятаю, з якою наснагою ще школярем читав журнал «Юний кібернетик». А коли в магістратурі захопився електронікою та фізикою – зрозумів, що усе недарма: треба йти за власним покликом.
М.П. Після Чорнобиля багато спеціалістів стороняться АЕС. Тим більш зараз, коли, як ми знаємо, біля локації саме вашої станції були загрозливі «прильоти», Ви не боїтеся ризиків? І, до речі, чому так відкрито називаєте своє прізвище, місце роботи?
Навчання за спеціальністю та практичний досвід мене переконали: АЕС – потужна захищена махина. Щогодини перевіряємо рівень радіації, і він дуже низький. Будівля загалом може витримати землетрус до 7 балів. Увесь колектив працює максимально узгоджено, відповідально. Я не ховаюся та не боюся, бо знаю: якщо, не дай Боже, сюди прийдуть рашисти – мені все одно не жити. Я – з такої сім’ї, де завжди на першому місті була совість і готовність жертовно боротися за справедливість та свободу.
М.П. Розкажіть, будь ласка, трохи про батьківську родину.
Мені дуже пощастило. Наша сім’я щира і дружна: батько, мати, сестра і брат. Вважаємо себе справжніми українцями з покоління у покоління. Тато зараз служить в ЗСУ. Матір займається господарством. Раніше дня не проходило без теплих бесід за загальним столом, читання книг, обговорення новин, проблем в житті кожного. Ще до війни ми багато що пережили. Зокрема, у сестри була страшна хвороба, яку вдалося подолати. Батьки – віруючі люди і вважають, що відмолили доньку у смерті. Ми усі дуже цінуємо один одного… Я особисто атеїст, але Біблію інколи читаю і вважаю, що викладені там сакральні настанови життя – це універсальний моральний кодекс.
М.П. Повернемося до вашої особистої допомоги армії. Як Ви створили окремий цех з назвою «Паяло»?
Усе почалося з того, що я зрозумів: наші військові мають шалений дефіцит в деяких невеликих, але дуже актуальних речах, зокрема, в акумуляторах, рower вank, планшетах. Щоб їх зробити, я позбирав у друзів та знайомих, а через соціальні мережі – у небайдужих людей – старі комп’ютери, фрагменти електронних сигарет та з їхніх частин почав виготовляти важливі деталі. У ході роботи треба паяти дуже багато дрібних деталей, то ж цех й отримав відповідну назву. Спочатку усе робилося в маленькій однокімнатній квартирці, де ми мешкаємо із моєю нареченою. Потім я півроку оббивав пороги місцевого начальства, аби виділили приміщення, і зрештою домігся цього. Тепер в мене своя лабораторія і цех. Інколи вчу бажаючих аналогічній діяльності, але переважно працюю сам. Щодня виготовляю більше двохсот деталей для систем комунікації та задля допоміжних систем зброї.
Вам допомагає хтось фінансово – місцева влада, держава?
Я починав усе робити за власний кошт. Багато років купував досить коштовні інструменти, які зрештою вигідно продав, мав відкладені гроші на квартиру. Але прийшла війна, і я свої фінансові запаси використав для головного: зробити вклад у майбутню Перемогу. Кошти пішли на вироблення перших 100 систем скидання для безпілотників та 7-8 позицій інших речей. Окрім цього протягом воєнного року я розповідав про свою роботу у соціальних мережах, і досить велика кількість людей почала донатити на загальну справу. Що таке гроші? …Це – просто засіб, інструмент для інших завдань. Коли побачив Бучу, Ірпінь, коли подивився в очі тих, хто ризикує життям на передовій – я вирішив по максимуму допомагати, чим можу. Кажуть, у біженців формується т.зв. «комплекс того, хто вижив», але і в мене він є, хоча я живу в Україні, але – не на передовій, не там, де справжні герої, які ризикують життям, ризикують здоров’ям, ховають побратимів, гинуть.
Усі ми знаємо також, що дуже багато для армії роблять волонтери. Проте зазначу, що певна частина волонтерів «здувається» від перевантаження. Це відбувається на моїх очах: завзято пакують гуманітарку, возять у потрібні напрямки, але через місяць-два втомлюються. Адже не усі були готові до того, що війна так затягнеться. Я працюю стаціонарно і постійно, і мене не зламати. Радий, що вдалося зробити процес допомоги неперервним. І додам, що й багато волонтерів залишаються незламними, як і наші воїни.
М.П. Скажіть, а кого Ви там періодично кличете Платон-Платон? Чи-то курс філософії пригадуєте?
Платон – це наш пес, бульдог. Справжнє його ім’я Даніель Дефо, а кличка – Платон. Досить інтелектуальна хазяйка в нього була колись. Але в певний час вирішила собаку втопити чи приспати. Заважала вона їй, набридла. Випадково дізнавшись про це, я забрав Платона, і тепер він – повноправний член нашої родини, хоча за розміром така собі домашня свинка. Важить більше 10 кг. Але до війни ставав чемпіоном на собачих змаганнях, має дуже шляхетне походження, зафіксоване у спеціальному паспорті. Любимо його, а він – нас.
М.П. Владиславе, що Ви побажаєте КПІ-шникам на фінал нашої бесіди?
О, тут як раз треба пофілософствувати. По-перше, я думаю, треба щось робити краще за інших і намагатися вчитися в інших людей якимось корисним речам. Знову повертаючись у дитинство, я пригадую, як намагався зрозуміти, у чому секрет мого однокласника, який вчився тільки на «5». Я б, може, також хотів бути взірцевим учнем, але не виходило, може, тому, що викладався тільки на тих предметах, які були найбільш цікаві. Але дуже поважав відмінника за його універсальність. І я помітив, що цей хлопець завжди був максимально охайним, з чистими нігтями рук, що у підлітків траплялося не часто. Зізнаюся, з тієї пори в мне завжди – чисті нігті та порядок в іміджі.
Щодо нашого університету, який я щиро люблю і поважаю, хочу пригадати Кодекс Честі КПІ. Зізнаюся, колись у роки студентства я з друзями навіть трохи глузував з цього документу. Яка може бути честь, коли ми, наприклад, живемо у гуртожитках разом з тарганами, а взимку клацаємо зубами від холоду в аудиторіях? Проте зараз я маю абсолютно іншу думку і щодо цього документу, і щодо самої ідеї Честі. Це – найголовніше у будь-яких умовах життя. Честь – це чесність залишатися людиною. Бути охайним не тільки зовнішньо, а й душевно. Мати власну гідність та вміти відстоювати її. Мати совість. Інакше, якщо розсиплешся морально – потрапиш у психологічну пастку. А там – боягузтво, зрада, падіння духу. Тож бажаю кожному мати в собі кодекс честі і слідувати йому.
Розмову вела
Марина Препотенська, д. філос.н., професор кафедри філософії,
Минув один з найдраматичніших років в історії нашого народу. Війна корінним чином змінила життя людей в країні й роботу нашого Університету.
Для київських політехніків це рік напруженої праці в умовах воєнного стану, рік важких людських втрат, рік консолідації та гуртування навколо всебічної допомоги ЗСУ. Нині у лавах захисників Вітчизни понад двісті київських політехніків, двадцять два з яких протягом цього року віддали своє життя за свободу і незалежність України.
Вже на другий день війни, 25 лютого 2022 року, в КПІ було створено Оперативний та Гуманітарний штаби. Вони підтримували життєдіяльність, безпеку та функціювання Університету. Важливу роль відіграли «Фонд підтримки КПІ» та Благодійний фонд підтримки Збройних Сил України «Київський політехнік». За рахунок цих фондів здійснювалася всебічна допомога ЗСУ і вирішувалися головні питання життєдіяльності Університету.
Після закінчення гарячої фази подій у місті Києві в КПІ з 22 березня було відновлено діяльність Університету за усіма напрямами. У встановлені терміни й у повному обсязі успішно проведено атестацію і випуск здобувачів вищої освіти за ступенями бакалавр (3811 осіб) і магістр (1300 осіб).
У результаті вступної компанії 2022 року Університет став найбільшим виконавцем державного замовлення серед усіх закладів вищої освіти України. Його склад поповнився більш ніж вісьма тисячами здобувачів вищої освіти усіх рівнів, тобто на загал були досягнуті показники 2021 року.
Розвиток науки та інновацій у КПІ було спрямовано на вирішення актуальних запитів оборонно-промислового комплексу країни та на започаткування повоєнної програми інноваційної трансформації України. Зокрема, в рамках космічної програми Університету 3 січня 2023 року було виведено в космос апарат PolyITAN-НР-30. Завершується створення наносупутників PolyITAN-3-PUT і PolyITAN-12U.
Маємо пишатися нашими студентами, які вірять в Україну і стали на її захист. Якраз такі студенти з перших днів війни самоорганізувалася в територіальну оборону КПІ. Вони будували барикади на території університету і Солом’янського району, чергували на блокпостах як у своєму районі, так і в інших небезпечних куточках Києва. Після закінчення гарячої фази подій в Києві ці студенти добровільно продовжили виконувати багато інших важливих університетських справ.
В цілому, в умовах воєнного стану, Університет продовжував стабільно працювати за усіма напрямами своєї діяльності. Він в повному обсязі виконав державне замовлення на підготовку кадрів, здійснив широкий комплекс заходів, спрямованих на підтримку ЗСУ, вирішив усі покладені на нього завдання. Київські політехніки вірять в Перемогу України й роблять усе можливе для її наближення.
Слава Україні, слава її Збройним Силам!
Ректор КПІ ім. Ігоря Сікорського Михайло Згуровський
