Міжнародний форум «Людський капітал: у фокусі трансформацій», який відбувся 25 листопада 2025 року і став платформою для відкритого та конструктивного діалогу, що формує майбутнє професійних стандартів та освіти в Україні.
Науково педагогічні працівники, зокрема завідувач кафедри філософії КПІ ім. Ігоря Сікорського Богачев Роман Михайлович, взяв участь у Форумі «Людський капітал: у фокусі трансформацій 2025». У центрі дискусій форуму – людський капітал, а це – інвестиції у сферу охорони здоров’я, в освіту, мотивацію молоді та гідні умови праці тих, хто щодня формує розвиток країни.
У межах сесії: «Освіта – потреба економіки та ринку праці» було представлено позицію щодо актуальних викликів ринку праці та окреслено освітню тематику загалом, оскільки науково педагогічна праця потребує стабільних і захищених умов, адже від цього напряму залежить якість підготовки молоді. Зміцнення системи освіти України починається з інвестицій у людей. Це практичний крок, який здатен суттєво посилити конкурентоспроможність України та відкрити нові перспективи розвитку.
27-28 листопада 2025 р. у Будапештському університеті технологій та економіки (BME) проходив VВоркшоп з філософії і технологій (BudPT-25). Захід був присвячений обговоренню широкого кола питань, пов’язаних з етикою ШІ, епістемологією інженерії, метафізикою артефактів, освітою, соціальними технологіями та ін. Також розглядалася спеціальна тема «ШІ та війна». Сьогодні летальні автономні системи озброєння (LAWS) більше не є науковою фантастикою: можна сказати, що вони є частиною нашої реальності. Поява LAWS знаменує собою глибоку трансформацію в характері ведення війни, висуваючи на перший план нагальні філософські, етичні, соціально-політичні та технологічні питання. Автономні системи зараз активно змінюють природу і перебіг конфліктів. Етичні дебати щодо відповідальності, упередженості та підзвітності, дилеми подвійного використання досліджень штучного інтелекту та зміщення меж між людською та машинною діяльністю вимагають багаторівневого дослідження. Цей проблемний напрям спонукав учасників до внеску у дослідження репрезентації штучного інтелекту у війні через літературу, фільми, образотворче мистецтво, відеоігри та інші сфери, визнаючи, що культурні наративи як відображають, так і формують суспільне розуміння та моральні інтуїції щодо нових військових технологій. Ще одна спеціальна тема«Медичні технології: лікування та догляд» мала на меті об’єднати вчених з різних галузей, які фокусуються на філософській, історичній, соціальній та комунікативній ролі технологій у медичній сфері. Від несправних медичних інструментів до етичних дилем, що виникають через нові ризиковані технології, вплив технологічного прогресу на наше фізичне та ментальне здоров’я є величезним. Під час дискусії було загострено увагу на тому, що ці питання не можна звести до однієї дисципліни, оскільки вони вимагають набагато більш системного аналізу, коли можна одночасно розглядати етичні, технічні та філософські проблеми.
Впродовж двох днів інтенсивної роботи на BudPT-25 було заслухано три пленарні (keynote) і понад 40 секційних доповідей, які представили науковці, дослідники та практики з Австрії, Естонії, Італії, Німеччини, Польщі, Румунії, США, Сінгапуру, Угорщини, України, Франції, Хорватії, Чехії, Швеції та Японії. КПІ ім. Ігоря Сікорського на воркшопі мали честь представляти доцент кафедри філософії, к.філос.н. Сергій Гераськов, викладачка кафедри теорії і практики управління, а також аспірантка спеціальності 033 Філософія Олександра Шиць, студентка 4-го курсу спеціальності 231 Соціальна робота Тетяна Онопрієнко, студентка 3-го курсу спеціальності 231 Соціальна робота Софія Баннікова, які представили результати своїх досліджень. Також було налагоджено нові контакти з колегами й закладено умови для формування соціального капіталу, спільної участі у науково-комунікативних заходах і проєктах. Безумовно, цьому сприяла атмосфера передріздвяного Будапешта як міста, в якому віддавна наводяться мости.
До вашої уваги коментарі та враження від учасників воркшопу:
Олександра Шиць
Budapest Workshop on Philosophy and Technology, який відбувався 27-28 листопада 2025 р., став для мене не тільки безцінним досвідом, але й місцем, де усвідомлення тотального проникнення ШІ в кожну сферу життя людини набуло свого глибинного осягнення. З позиції філософії ми зосередилися на системному осмисленні цього парадигмального зсуву, прагнучи сформувати цілісне бачення та окреслити етичні рамки для гармонійного розвитку. Я переконана, що ідеї, які були висловлені під час воркшопу будуть активно розвиватися вже найближчим часом, а відкриті питання поставлені під час доповідей спікерів знайдуть свої відповіді, хоч і інколи вони торкалися глибоких екзистенційних тем.
Представляючи свої філософські напрацювання про холістичну освіту для цифрової демократії, я отримала підтвердження актуальності своїх досліджень. Ця апробація дала імпульс до переведення напрацювань у площину емпіричних досліджень – від теорії до активної практики.
Обмін досвідом із міжнародною спільнотою став поштовхом до відкриття нових горизонтів та усвідомлення того, наскільки важливо бути відкритим до нового.
Будапешт виявився не просто місцем проведення воркшопу, а і дуже калейдоскопічним містом, яке хочеться детально розглядати та глибоко відчувати. Його неспішний ритм, здається, існує поза часом, що ставало чудовим контрастом для інтенсивної дискусії про філософію, війну, цифрові технології та ШІ. Напевно, мій біг вулицями Будапешту, аби все встигнути, виглядав дещо дивакувато на тлі розміреності місцевих жителів.
Ця поїздка не була б такою цінною без прекрасних колег. Величезна подяка пані Софії та пані Тетяні, які не лише представили свої цікаві та ґрунтовні дослідження, але й активно долучалися до міжнародних дискусій, збагачуючи наш досвід та досвід іноземних колег. Їхні теми є надзвичайно актуальними, а думки – глибокими.
І, безумовно, моя глибока вдячність кафедрі філософії та факультету соціології і права за те, що побачили в мені потенціал і надали цю унікальну можливість. Це був надзвичайно цінний досвід, сповнений нових горизонтів і потужного імпульсу для подальших наукових досліджень.
Тетяна Онопрієнко
Протягом 27-28 листопада я взяла участь у міжнародному воркшопі, присвяченому філософії та технологіям, що відбувався у Будапештському університеті технологій та економіки. Виступи учасників були зосереджені на питаннях застосування штучного інтелекту в економіці, військових технологіях та медицині. Я активно включалася в обговорення виступивши з темою: “Ukraine’s experience in AI-enhanced warfare: between technology and ethics”. Штучний інтелект – це не просто всеохопна технологія, а нова ера людства. Тому, як на мене, такі міждисциплінарні обговорення є надзвичайно цінними.
Окрім наукової програми, я отримала цінний культурний досвід, відвідуючи історичні та мистецькі пам’ятки Будапешта. Особливо мене вразили архітектура та інфраструктура, які водночас демонструють історичну велич міста та продуманість сучасного простору.
Останні дні осені для мене стали надзвичайно насиченими новими знаннями, досвідом і яскравими емоціями!
Софія Баннікова
27-28 листопада я взяла участь у міжнародному воркшопі У Будапештському університеті. Я виступала з темою “Is AI replacing the artist?”. Найцікавішим досвідом для мене стала частина з обговоренням, коли мені ставили питання щодо моїх прогнозів про взаємодію АІ з мистецтвом. Окрім участі – змогла поспілкуватись з багатьма іноземними колегами, обмінятись контактами для подальшої комунікації та співпраці.
Сергій Гераськов
Творчий дух Будапештського воркшопу, народжений за нашої спільної участі, створив синергію академічних досягнень учасників, сприяв глибокому нетворкінгу, надав інтелектуальний поштовх творчості та впевненості у тому, що українська наука і практика здатні повноцінно долучатися до пошуків актуальних відповідей на виклики у галузі філософії і соціальних технологій, знаходячи нові міждисциплінарні підходи до вирішення сучасних проблем. Такі можливості сьогодні є надзвичайно цінними для нас, науковців, особливо в умовах повномасштабної війни. Власне, ці думки я і намагався донести до колег у своїй пленарній доповіді на тему «Ctrl+Alt+Defend: Digital diplomacy in Ukrainian response to the Russian full-scale invasion».
Тішить, що організатори відзначили високий рівень підготовки наших студентів і аспірантів, а також їхню наукову зрілість. Усім їм надійшли пропозиції опублікувати результати своїх наукових досліджень на сторінках знаного наукового журналу «InformationSociety», що індексується у наукометричній базі Scopus(Q2). Це надихає й дозволяє сподіватися на подальший діалог. Переконаний, що участь у таких заходах відкриває нові можливості для розвитку взаємовигідного та конструктивного наукового, освітнього та культурного співробітництва.
У Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України відбулися ІІІ Філософські читання пам’яті Мирослава Поповича на тему «ЧЕРВОНЕ СТОЛІТТЯ»: двадцять років потому, присвячені до 95-річчя українського філософа, академіка НАН України, Заслуженого діяча науки і техніки України, доктора філософських наук, професора, директора Інституту філософії імені Г.С. Сковороди. На заході було презентовано ІІ видання книги «Червоне століття» (в трьох томах), видавництво Фоліо, Харків, 2025. Ця книга на Львівському Форумі видавців була визнана одним з найкращих видань року.
У заході взяли участь: Анатолій Єрмоленко, директор Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАН України та співробітники Інституту філософії, Жорж Ніва, почесний професор Женевського університету, викладачі кафедри філософії.
З Вітальним словом до учасників Філософських читань звернулися: Валерій Смолій, академік-секретар відділення історії, філософії та права НАН України, доктор історичних наук, професор, академік НАН України; Володимир Бугров ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат філософських наук, професор; Анатолій Конверський, декан філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор філософських наук, професор, академік НАН України.
Учасники заходу заслухали глибокі та змістовні доповіді: Анатолія Єрмоленка, Жоржа Ніви (доповідь французькою), відомого мистецтвознавця та літературознавця, академіка Національної академії мистецтв України Вадима Скуратівського, Сергія Пролеєва, Сергія Йосипенка, Наталії Вяткіної, Валерія Загороднюка, Тетяни Гардашук, Володимира Фадєєва, Вікторії Козачинської, Романа Самчука, Світлани Лозниці, Ярослава Кохана та інших.
Вшановуючи пам’ять українського філософа Мирослава Поповича, учасники Філософських читань згадували багатогранність його філософської творчості – як патріарха логіки, який через філософський аналіз мови науки заклав основи сучасної філософії науки, фахівця з галузі культурології, історії української культури, етнографії, філософії свободи, філософії історії, дослідника творчості Г. Сковороди, Вчителя, видатного громадсько-політичного діяча, який стояв біля джерел формування життя незалежної України, представника громадянського суспільства, який робив політику публічною, був моральним авторитетом суспільного життя. Все життя Мирослава Поповича було «сповнене служінню істині та справедливості», для нього бути філософом – бути людиною (А. Єрмоленко).
«Червоне століття» – праця з філософії історії, в якій створено самобутній історичний дискурс, інтелектуальна оптика, що дозволяє побачити смисл історії нашого часу, співвіднесеність історичних подій ХХ ст. з філософськими напрямами. Такий підхід дозволяє переосмислити історичні події через інші ракурси і смисли, створити нові смислові поля, виходячи у царину міждисциплінарності. «Найбільші таємниці минулого століття не стільки у важливих деталях подій, історичній інтризі та прихованих стратегіях боротьби могутніх політичних сил, скільки у правильному розумінні й тлумаченні сенсу історичних явищ».
Учасники Філософських читань неодноразово підкреслювали актуальність «Червоного століття» для сучасного життя в Україні щодо трагічних подій російсько-української війни, яка є наслідком тих криз, що відбувалися у ХХ ст. В аналітиці, описі Мирослава Поповича можна віднайти відповіді на багато питань сучасного життя. У контексті філософсько-історичного дискурсу Мирослава Поповича учасники Філософських читань обговорювали російсько-українську війну як «четверту кризу західної цивілізації», феномени тоталітаризму, авторитаризму, маніпулятивної свідомості, тоталітарної спадщини та гібридної сучасності. Поставлені проблеми потребують свого подальшого осмислення та обговорення в ході інтелектуальних дискусій з метою філософських рефлексій актуальних питань нашого сьогодення.
Попри всі виклики і небезпеки, відсутність світла свято осмислення видатної праці відбулося, українська філософська спільнота вкотре довела можливість «мислення за темних часів», що є свідченням нашої незламності, солідарності та єдності.
Доцентка кафедри філософії Юлія Стребкова взяла участь у круглому столі «Роль жінок у ядерній галузі: виклики, досягнення та перспективи в Україні», що відбувся 25 листопада 2025 року у Навчальному центру з фізичного захисту, обліку та контролю ядерного матеріалу імені Джорджа Кузмича Інституту ядерних досліджень НАН України .
Захід було організовано українським осередком Black Sea Women in Nuclear Network (BSWN) у співорганізації з Українським ядерним товариством.BSWN — це регіональна мережа, що слугує платформою для підтримки та просування жінок у ядерній галузі, пропонуючи можливості для обміну знаннями, наставництва та кар’єрного розвитку.
Юлія Стребкова тривалий час викладає філософські дисципліни для майбутніх атомників та атомниць. У своєму виступі доцентка поділилась досвідом розробки Плану гендерної рівності КПІ ім. Ігоря Сікорського та аналізом сучасного стану академічної освіти у галузі атомної енергетики. Адже, наш університет є провідним закладом вищої освіти, що готує інженерних фахівчинь для ядерної енергетики, а випускниці та викладачки різних факультетів є учасницями авторитетних фахових об’єднань та асоціацій.
Також були надані пропозиції щодо можливої міждисциплінарної співпраці у галузі ядерної енергетики та радіаційної безпеки.
Більше інформації на сайті Українського Ядерного Товариства: https://ukrns.org/
На фото викладачки та випускниці КПІ ім. Ігоря Сікорського серед учасниць круглого столу:
Команда кафедри філософії КПІ ім. Ігоря Сікорського інтенсивно працює на V воркшопі з філософії і технологій, що цими днями проходить у Будапештському університеті технології та економіки (м. Будапешт, Угорщина).
Разом з фахівцями з усієї Європи обговорюємо широке коло питань, пов’язаних з освітою, етикою ШІ, епістемологією інженерії та метафізикою артефактів, соціальними і медичними технологіями, цифровою дипломатією та війною.
Звітна конференція трудового колективу ФСП відбулася 25 листопада 2025 року. На порядку денному щорічний звіт декана ФСП Олени Акімової про роботу факультету соціології і права.
У розділі: наші досягнення, параграф 7, йшлося про акредитацію з оцінкою Б за двома напрямами, де було зауважено, що єдина кафедра філософії звітувала одночасно за двома напрямами з результатом біль ніж задовільним – на рівень Б.
У жовтні-листопаді 2025 року в КПІ імені Ігоря Сікорського пройшов цикл лекцій «Антропологія і безпекові студії», до якого долучилися студенти спеціальностей 231 Соціальна робота, 053 Психологія, які в цьому семестрі вивчають курс «Глобальна безпека» з викладачем, доцентом кафедри філософії Сергієм Гераськовим, а також аспіранти і викладачі факультету соціології і права.
Запрошений лектор – доктор Джованні Ерколані, науковий співробітник дослідницької групи «SocietyandCulture» Університету Мурсії (Іспанія) та член Королівського антропологічного інституту Великої Британії та Ірландії – поділився своїм досвідом й запропонував подивитися на безпекову проблематику під кутом антропології.
У своїх лекціях професор Ерколані розглянув обмеження, які ортодоксальне розуміння безпеки наклало на поняття «безпека» та «небезпека» під час Холодної війни; проаналізував появу нових міжнародних середовищ безпеки, що постали після падіння Берлінського муру; наголосив на необхідності роботи над створенням антропології безпеки, яка, натхненна принципами людської безпеки та позитивного миру, активно сприятиме розвитку знань про безпеку, що не потраплять у пастку небезпечного інтерпретаційного кола парадоксу безпеки та безпекової параної. Надзвичайно цікавою стала розповідь Джованні Ерколані про досвід польової роботи антропологом у Лівані (місія UNIFIL), особливості роботи як з військовими, так і з цивільним населенням. Звичайно, не залишилась поза увагою і ситуація в Україні, що активно обговорювалась під час кожної зустрічі й ставала предметом запальних дискусій. На одній із лекцій на учасників чекав сюрприз – до бесіди долучився доктор Федеріко Пріцці, соціокультурний антрополог, знаний експерт ООН і НАТО з питань цивільно-військового співробітництва (CIMIC), який поділився власним унікальним досвідом переговорів у кризових зонах.
Лекції викликали велике зацікавлення слухачів, адже у них було охоплено широке коло актуальних питань, від еволюції НАТО до Революції Гідності й від ідентичності, міфів та ритуалів до політичного страху. Кафедра філософії щиро дякує професору Ерколані за підтримку і запрошує до подальшої співпраці та спільних проєктів!
Вітаємо нашу чарівну магістрантку Мітлицьку Ніну (СР-51 МП) з проходженням у фінал «КПІ АРТ». Запрошуємо всіх підтримати її виступ 19 листопада 2025 року о 17:30 у приміщенні ЦКМ. Тримаємо кулачки !!!
Оголошуємо фіналістів конкурсу талантів “КПІ АРТ 2025”!
Після двох яскравих днів відбіркових етапів, десятків емоційних виступів та неймовірної підтримки залу – ми раді представити тих, хто проходить далі та боротиметься за перемогу на великій сцені!
Гурти: • Гурт «Рок-н-рол третьої хвилі» (ІПСА) • Гурт «СЕРПЕНЬ» (ІСЗЗІ) • Гурт «ГРИБИ ПІВОНІЇ» (ФІОТ)
Гра на музичних інструментах: • Кльован Роман (ФІОТ) • Тітов Болеслав (НН ММІ) • Нагорний Владислав (ІСЗЗІ)
Прем̓єра драми-феєрії «ЛІСОВА ПІСНЯ» відбулася у КИЇВСЬКОМУ АКАДЕМІЧНОМУ ТЕАТРІ ЛЯЛЬОК: ЗАМОК НА ГОРІ – 01.11.25р. Це був яскравий театральний вечір – атмосфера свята і мистецтва. На дійстві були присутні науково-педагогічні працівники ФСП і кафедри філософії.
Геніальний твір – «діамантовий вінець Українки» (М. Рильський) – ожив на сцені в новому прочитанні та творчому осмисленні нерозривного зв’язку людини з природою. Даний контекст дає змогу вести мову про потребу природної картини світу, в якій стверджується необхідність цілісності, єдності світу й людини, відповідальності людини за природу, гармонізації співіснування світу людини і світу природи.
Фольклорно-міфологічний матеріал твору, який Леся Українка пропустила крізь свою душу, допомагає дійти до глибоких філософських осягнень смислу людського життя, ствердження рятівної сили краси для світу, прихованої у високій, світлій духовності людини, в її здатності віднаходити гармонію у співвідношенні людини і природи. Ідея поєднання і гармонії цих світів – зберегти первозданність рослинного і тваринного світу й чистоту людської душі, яка здатна красою і сенсом одухотворювати цей світ. Адже істинне життя полягає в тому, щоб бути частиною природи, відчувати її красу і мати в серці «невмирущі сили життя». Саме наближення людини до природи є орієнтиром на шляху до ідеалу гармонії світу людини і світу природи, способом самовдосконалення, одухотворення світу в цілому через ті сили, які приховані в духовному єстві людини.
У виставі вдало відтворено історію розвитку людської душі крізь призму історії кохання як оспівування тої великої любові, яка керує сонцем і зірками, і всім сущим. Найчарівніша мить вистави – кохання Мавки й Лукаша. Тільки коли картина гармонії світу в першій дії (весняний пейзаж) увінчується взаємним коханням, вона набуває завершеності й довершеності. Останнє допомагає збагнути засадничість любові для світу і збереження життя, що вона також може надавати смисл і бути надметою всього.
Провідна ідея невмирущого твору – ствердження рятівної сили краси для світу. Краси в гармонії єднання людини з природою, жертовній любові й здатності прощати. Така краса здатна очищувати і відроджувати як людину, так і світ в цілому.
Закінчується вистава життєствердною думкою про вічність буття, невмирущу силу кохання, велич людини, здатної через привнесені в світ життєдайні смисли і красу, одухотворювати буття.
У Національному центрі «Український Дім» відбувся книжковий фестиваль «Фундамент: історії про культуру», де було презентовано книгу філософського репортажу «Життя на межі: Україна, культура та війна» літературознавиці Тетяни Огаркової та філософа Володимира Єрмоленка. Ця книга видавництва «Дух і літера» постала як результат осмислення волонтерських поїздок на прифронтові та деокуповані території у 2022-2024 рр..
«Життя на межі» – книга – захоплення своєю країною, її ландшафтами, краєвидами, історією та культурою. Вона є спробою осмислення реальності цієї війни та концептуалізації досвіду війни, його осягнення на рівні філософської рефлексії як спроби пояснення того, що з нами відбувається, що значить бути в ситуації війни, агресії, ситуації зіткнення зі смертю, втрати близьких людей і тотальної руйнації звичного життя.
Це книга – переосмислення багатьох філософських ідей, таких засадничих категорій людського буття, як час, простір, життя, смерть, реальність, історія, культура, які набувають нових конотацій і вимірів з точки зору розгортання нового досвіду війни, досвіду життя на екзистенційній межі та його вплетення в контексти європейської та світової філософії. Осмислюючи досвід війни, у свої міркування Тетяна і Володимир залучають ідеї, концепти таких філософів, як Б. Паскаль, Ш. Монтеск’є, Г. Сковорода, А. Шопенгауер, А. Бергсон, З. Фройд, М. Гайдеґер, Ж.-П. Сартр, Г. Арендт, М. Фуко, Ж. Дерріда, Ф. Фукуяма, та інш., сперечаються з ними, спираються на них.
Книга «Життя на межі» є яскравим прикладом того, що українці не тільки боряться, страждають і є свідками страшних злочинів проти людяності, а й здатні «мислити за темних часів», – це також боротьба за суб’єктність, – осмислювати свою реальність, порівнювати її з історією культури, проводити паралелі поміж ситуацією України і Європи, пояснювати Україну світові. «Щоб зрозуміти Європу, треба зрозуміти Україну».
Це книга – усвідомлення універсальності та важливості досвіду війни і для всіх інших людей, в тому числі й за межами України.
Це книга – свідчення, сповнена історіями людей, в яких лунають голоси тих, кого вже немає, хто мав би ще жити, якби не ця війна. Вони оприявнюють ту безодню ненависті, зла, яке не зупиняється, прагне нас поглинути і знищити. Ці свідчення війни стають зберігачами пам’яті про тих, хто незворотно зник у розломах історії. «Слова потрібні, щоби покликати імена тих, кого вже з нами нема. Ми вигризаємо ці слова з темряви мовчанки та німоти. Ми називаємо реальність по-новому».
«У війні люди помирають не просто так. Вони завжди помирають за когось. Жодна смерть уже не є приватною справою. Вона не лише засмучує – вона забов’язує. Вона є початком, а не лише кінцем. У війні ти розумієш: сьогодні ти не помер через те, що хтось загинув. Хтось захистив твоє життя – життям своїм. І тому кожна смерть – це зв’язок. Кожна смерть нас примножує. Кожна смерть збагачує нас на імена…Ми хочемо, щоб ці імена пустили коріння. Коріння в небеса».
«Реальність війни нагадує нам, що деякі люди можуть знову стати звірами».
Це книга – осмислення природи російського зла, феноменів злочину без покарання і покарання без злочину, безправ’я, насилля і засобів знищення, тиранії, імперіалізму.
Це спроба по-новому помислити засадничі аспекти людського буття – образ дому, повернення, коріння, турботи, довіри, краси, любові. Під впливом досвіду війни вони набувають нових глибинних вимірів.
Це книга – опора, на яку можна спертися у віднаходженні сенсів, важливих для кожного з нас.
«Під час війни кожен стає зв’язківцем. Твоє життя втрачає сенс, якщо воно не пов’язано з життям інших… Сили в тобі з’являються тільки тоді, коли ти не починаєш, а продовжуєш; не завершуєш, а передаєш далі. Коли ти всередині ланцюга. І робиш те, що не ти починав і що не тобі завершувати. Так твій мікрокосм стає макрокосмом. Так ти втрачаєш себе, щоби себе набути».
Це книга – роздуми про українську історію, українську культуру та її долю, Розстріляне відродження, ідентичність і про те, що значить бути українцем, бути вкоріненим у свою землю: «українці чіпляються за реальність. Реальність землі, реальність свого села, реальність своїх садів. Ми ніколи не хотіли звідси йти… Українці вросли у реальність. Вони пустили в неї коріння. Можливо, саме тому їх так складно перемогти».
Це книга – про стійкість і незламність.
І ще це книга про те, що попри все життя перемагає смерть: «там, де є людина і земля, завжди буде сад. Пісень, божественних і людських».
Мабуть, вперше в Україні інтелектуали намагаються через філософський репортаж осмислити ситуацію людського буття в умовах війни. Такі філософські рефлексії потребує не тільки український читач, а й європейський. Зокрема, незабаром у видавництві Gallimard у Парижі вийде переклад «Життя на межі: Україна, культура та війна» французькою.
