• МОВА ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ІДЕНТИЧНОСТІ: ПРО ЩО ГОВОРИТИ СЬОГОДНІ?

    МОВА ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ІДЕНТИЧНОСТІ: ПРО ЩО ГОВОРИТИ СЬОГОДНІ?

    16 листопада викладачі кафедри філософії долучилися (наживо та онлайн) до зустрічі-діалогу, присвяченої ролі мови у формуванні національної та культурної ідентичності.

    Спікерками виступили засновниці Школи національної ідентичності — авторка платформи «Є мова» Анастасія Розлуцька та сучасна українська філософиня, публічна інтелектуалка Наталія Кривда.

    Анастасія Розлуцька зосередила увагу на сучасному стані української мови, викликах мовної політики та необхідності формування повноцінного українськомовного середовища. Зокрема, йшлося про те, що наявність законодавчої бази ще не означає існування дієвої системи мовного менеджменту — як на державному рівні, так і в освітніх закладах. Важлива роль у створенні такого середовища належить керівникам установ та організацій.

    Окрему увагу було приділено практикам підтримки української мови, започаткованим ще у 2013 році. Тоді в 32 містах України почали діяти безкоштовні мовні курси, які стали простором спілкування та взаємодії. Наступним кроком стало створення у 2019 році онлайн-платформи «Є мова». Дослідження мовної ситуації засвідчують помітні зміни в публічній сфері, водночас залишаючи відкритим питання про мовні практики у приватному спілкуванні.

    Наталія Кривда запропонувала ширшу філософську перспективу осмислення національної ідентичності. Спираючись, зокрема, на концепції Ентоні Сміта та Ернеста Ренана, вона звернула увагу на два виміри формування ідентичності: за походженням, історичною пам’яттю й культурною традицією та за цінностями, які людина свідомо обирає («Нація – це щоденний референдум» Е.Ренан). Сьогодні українська ідентичність формується на перетині цих вимірів.

    Особливої актуальності цей процес набуває в умовах подолання комплексу меншовартості, який століттями нав’язувався українцям. Мова в цьому контексті постає свідомим ціннісним вибором, способом утвердження власної культурної суб’єктності та відновлення відчуття спільного «ми».

    Учасниці також обговорили мовну ситуацію на сході України, взаємозв’язок мови та історичної пам’яті, вплив російської політики привласнення й переписування історії на українську ідентичність.

    Звучало й непросте питання: як говорити про мову так, щоб ця розмова не ставала джерелом додаткової суспільної напруги, але водночас не втрачала своєї принципової важливості?

    Мова — це середовище, у якому формується наше мислення, культура та спосіб бачення світу. Недарма Гегелю приписують вислів «Мова — тіло мислення». А культура, за однією з думок, що прозвучали під час зустрічі, — це прихисток, простір, у якому людина знаходить спільність і власну ідентичність.

    Завершити цю розмову можна запитанням, яке кожен може поставити собі: «Якою мовою ти мислиш?»

    Адже усвідомлення мови власних думок — це також можливість краще зрозуміти себе, свою культурну приналежність і спільноту, частиною якої ми є.

    Запитання «Якою мовою ти мислиш?» переводить розмову з площини суспільних декларацій у площину особистої філософської рефлексії.

    Текст і фото: Зося Кайс